Правова позиція Міністерства юстиції України щодо надання акредитованими суб"єктами адміністративних послуг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень та бізнесу
Правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначає Закон України «Про адміністративні послуги» (далі – Закон).
Відповідно до статті 1 Закону адміністративна послуга – це результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону; суб'єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб'єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
Стаття 2 Закону встановлює сферу дії Закону, а саме визначено, що дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов'язані з наданням адміністративних послуг.
Згідно з статтями 3 та 4 Закону законодавство у сфері надання адміністративних послуг складається з Конституції України, цього та інших законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері надання адміністративних послуг.
Надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах.
Виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються:
1) найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання;
2) суб'єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги;
3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;
4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги;
5) граничний строк надання адміністративної послуги;
6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги.
Адміністративні послуги визначаються виключно законом.
Надання адміністративних послуг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації бізнесу визначається відповідно Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Відповідно до норм цих Законів суб'єктами державної реєстрації визначено, зокрема юридичних осіб публічного права за умови їх акредитації в установленому порядку.
Разом з тим частиною сьомою статті 11 Закону передбачено, що суб᾽єкт надання адміністративних послуг не може надавати інші платні послуги.
Однак, вважаємо, що зазначена норма частини сьомої статті 11 Закону не враховує особливий правовий статус таких суб'єктів надання адміністративної послуги як акредитовані суб'єкти - юридичні особи публічного права (державні та комунальні підприємства), які є самостійними суб'єктами господарювання, що мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству (стаття 19 Господарського кодексу України (далі – Кодекс)). При цьому, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Кодексу).
Тобто, акредитовані суб'єкти - юридичні особи публічного права (державні та комунальні підприємства) фактично поєднують реалізацію покладених на них законом владних повноважень у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та/або державної реєстрації бізнесу в якості суб'єктів надання адміністративної послуги, так і своєї господарської діяльності як суб'єкти господарювання.
На нашу думку, варто чітко розмежовувати здійснення вказаними суб'єктами у сфері господарювання своєї діяльності у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина третя статті 5 Кодексу), і реалізацію ними функції суб'єкта надання адміністративної послуги як результату здійснення ним владних повноважень, спрямованого на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків особи, що звернулася за отриманням такої послуги відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».
Таким чином, з огляду на те, що сферою дії Закону України «Про адміністративні послуги» є виключно регулювання відносин, пов'язаних з наданням адміністративних послуг, частину сьому статті 11 цього Закону слід розуміти так, що акредитованому суб'єкту заборонено надавати інші платні послуги саме під час (в рамках) надання адміністративних послуг. Водночас така заборона не розповсюджується на здійснення таким суб'єктом різноманітних видів господарської діяльності як суб'єктом господарювання.
Зазначена правова позиція також підтримана Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, до основних завдань якого, зокрема відноситься забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері надання адміністративних послуг (лист від 17 листопада 2016 року № 3622-05/37185-03).
