У зверненні до учасників круглого столу начальник Головного управління юстиції у Хмельницькій області Неля Василівна Продан відмітила, що спільні правоосвітні заходи з університетом проводяться  у рамках Всеукраїнського тижня права, приуроченого Міжнародному дню прав людини, починаючи з 2008 року, і вже стали традиційними.

Тема визнання, реалізації та захисту прав людини є дуже актуальною, їй приділяється значна увага міжнародною спільнотою. Для нашої держави питання захисту прав людини є особливо важливим, проте і досить проблемним.

Серед міжнародних нормативних документів у сфері захисту прав людини чільне місце посідає Загальна декларація прав людини 1948 року, яку не зважаючи на її декларативний статус, називають «видатним документом в історії людства», «Хартією вольностей для всього людства». Загальна декларація прав людини є одним з найбільш історично значущих документів в галузі прав людини. Її преамбула і тридцять статей перелічують як громадянські, так і політичні, і економічні, соціальні та культурні права. Закріплюючи права і свободи людини, Декларація в той же час встановлює, що кожна людина має обов’язки перед суспільством, у силу цього при здійсненні своїх прав і свобод громадянин може піддаватися деяким розумним обмеженням. Але вони повинні бути встановлені законом і винятково з метою забезпечення прав і свобод інших людей і задоволення вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Перші статті присвячені проголошенню свободи і рівності всіх людей, а також прав, що закріпленні в Декларації за кожною людиною. Наступних 19 статей (ст. 3-21) Декларації присвячені громадянським і демократичним правам, якими повинна володіти кожна людина в демократичному суспільстві. Серед них: право на життя, свободу і безпеку; право на свободу від рабства і підневільного стану, право на невтручання в особисте життя і на володіння майном, а також права на свободу релігії, мови, мирних зборів і свободу пересування, ряд прав стосовно захисту від необґрунтованого кримінального переслідування й інші. Статті 22-29 перелічують економічні, соціальні та культурні права, включаючи соціальне забезпечення, право на працю, освіту, участь у культурному житті та інші. Закріплюючи права і свободи людини, Декларація в той же час встановлює, що кожна людина має обов’язки перед суспільством, у силу цього при здійсненні своїх прав і свобод громадянин може піддаватися деяким розумним обмеженням. Але вони повинні бути встановлені законом і винятково з метою забезпечення прав і свобод інших людей і задоволення вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Загальна декларація прав людини не є договором, і як декларація, не має обов’язкової сили сама по собі. Тому існувала необхідність дати правам, закріпленим у Декларації, силу закону. Саме тому Генеральна Асамблея доручила одночасно Комісії з прав людини через Економічну та Соціальну Раду розробити пакти про права людини, що охоплювали б широкий перелік основних прав і свобод.  У 1966 році під егідою ООН були прийняті Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права і Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Пакти є міжнародними договорами, чиї положення обов’язкові для держав-учасників. Обидва пакти набули чинності в 1976 році, після їхньої ратифікації 35 державами.

Важливим для європейської спільноти  документом є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. З часу набрання чинності Конвенцією було прийнято 11 Протоколів, які стали її невід’ємною частиною. Протоколи розширили діапазон гарантованих прав і свобод людини та вдосконалили механізм їх захисту. Конвенція є основою діючого механізму захисту прав людини на нашому континенті. Саме завдяки ефективному забезпеченню прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав, Конвенція стала першим міжнародним правовим документом, спрямованим на захист широкого спектра громадянських та політичних прав. Права й свободи, передбачені Конвенцією, стосуються найважливіших аспектів життя особи і мають громадянську, політичну, економічну та соціальну спрямованість. Головні з них – право на життя, свободу, особисту недоторканність особи, вільне пересування, свободу думки, совісті, релігії, виявлення поглядів, мирних зборів й асоціацій, право на створення сім’ї, повагу до особистого і сімейного життя, право на справедливий судовий розгляд, мирне володіння майном, заборона дискримінації, катувань, рабства та примусової праці, неприпустимість покарання без закону.

З  прийняттям Україною у 2006 році Закону «Про виконання рішень та використання практики Європейського суду з прав людини» для вітчизняного праворегулювання та правозастосування розпочався новий етап, пов’язаний з розширенням впливу Європейської конвенції та практики Європейського суду. Зокрема, розширилося використання національними судовими органами Європейської конвенції та рішень Європейського суду. Для прикладу,  Верховний суд України протягом 2006-2009 років у своїх правозастовчих актах послався на норми Європейської конвенції 43 рази. Європейська конвенція та практика Європейського суду активно використовується і Конституційним судом України.

Прийняття згаданого вище Закону мало значний вплив і на діяльність органів юстиції.

Зокрема, Законом було передбачено проведення юридичної експертизи всіх законопроектів, а також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації, на відповідність Конвенції.

У зв’язку з цим до повноважень Міністерства юстиції України було віднесено проведення такої експертизи стосовно проектів законів та підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади. З серпня 2006 року експертиза на відповідність Конвенції проводиться територіальними органами юстиції також і стосовно нормативно-правових актів місцевих органів виконавчої влади на відповідність їх європейському законодавству. Хочу відмітити, що проведення такої експертизи є досить складним завданням, оскільки питання, пов”язані з Конвенцією носять комплексний характер, об”єднують різні за змістом та обсягом права людини. Більшість формулювань у тексті Конвенції та протоколів до неї за своєю формою мають узагальнюючий характер та оціночний характер. Зміст Конвенції конкретизується в практиці її застосування, тобто через практику Європейського суду з прав людини. Тому найбільш повно предмет та критерії правового регулювання Конвенції відображає весь масив рішень Європейського суду з прав людини. Це джерело права є надзвичайно великим за обсягом, складним та неоднорідним за змістом.  Крім того складність проведення такої експертизи полягає ще й у тому, що на сьогодні на рівні нормативно-правового регулювання не визначена процедура проведення такої експертизи. У цій сфері можна користуватися лише Методичними рекомендаціями щодо здійснення експертизи нормативно-правових актів (їх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, затвердженими Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини 15 серпня 2006 року. Проте, зазначені методичні рекомендації не містять критеріїв відповідності чи невідповідності, якими можна було б керуватися при проведенні правової експертизи.

 

Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31 травня 2006 р. N 784 представництво України в Європейському суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України здійснюється Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини в особі Зайцева Юрія Євгеновича. Діяльність Уповноваженого забезпечує Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а на  регіональному рівні - забезпечують представники Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що працюють у складі Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції та очолюють регіональні відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах.

Хмельницьке регіональне відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, яке очолює заступник начальника управління Муляр Н.О.  організовує свою діяльність відповідно до вимог Положення про представника Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини і регіональне відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2007 р. № 44/5.

Так, протягом 2009 року для підготовки зауважень по справах, що перебувають на розгляді у Європейському суді з прав людини, було виконано 7 доручень Секретаріату Урядового уповноваженого (справа «Кисельова проти України» (додатковий запит), справа «Ящишена проти України», справа «Індустріальний фінансовий консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України», справа «Нечипорук та Йонкало проти України», справа «Калюк проти України», справа «Єгорова проти України», справа «Похвалова проти України»).

Крім того, представником Урядового уповноваженого на особистому прийомі розглянуто 2звернення громадян з питань порядку звернення до Європейського суду з прав людини.  

Протягом 2010 року, згідно п. 4.2 вищезгаданого Положення, для підготовки зауважень по справах, що перебувають на розгляді у Європейському суді з прав людини, було виконано 7 доручень Секретаріату Урядового уповноваженого (справа «Потішко проти України», справа «Шерфедінов та інші проти України», справа «Каверзін проти України», справа «Борисова проти України», справа „Юрій Миколайович Іванов проти України”, рішення по якій є «пілотним» та пов’язані з нею 3 доручення).